Центр сучасного мистецтва М17 (ЦСМ М17) — культурна інституція, що функціонує як освітньо-дослідницька платформа та експозиційний майданчик сучасного мистецтва України та світу.

Головна спортивна арена України відкрилася в 1923 році. За свою багаторічну історію стадіон неодноразово змінював назву та реконструювався. Сучасну назву він отримав за незалежної України в 1996 році.

У 1980-му під час літніх Олімпійських ігор на стадіоні проходив футбольний турнір. Ще однією знаковою подією для «Олімпійського» став чемпіонат із футболу Євро-2012. Загальна місткість стадіону — 70050 глядачів, що робить його однією з найбільших спортивних арен Східної Європи. «Олімпійський» — місце проведення домашніх матчів футбольних клубів «Динамо», «Шахтар» та національної збірної України з футболу. Після реконструкції у 2008–2011 роках стадіон отримав свій сучасний вигляд завдяки фасаду зі скла та навісу, зробленого з напівпрозорої синтетичної мембрани, яка накриває 100 % місць. Тут також часто відбуваються концерти світових зірок та відомих українських виконавців.

Київ-Пасажирський — головна пасажирська залізнична станція Києва. Три залізничних вокзали станції (Центральний, Південний та Приміський) обслуговують усі поїзди далекого сполучення, що зупиняються у Києві, а також приміські поїзди в напрямку Фастова, Коростеня, Ніжина та Яготина.

Місце для Маріїнського палацу, який до 1950-х років називався Царським, обирала сама імператриця Єлизавета. Споруда була побудована у середині 18 століття відомим архітектором Б.Растреллі в стилі бароко за зразком палацу О.Розумовського. Навколо палацу розбили Царський (Міський) сад, а згодом і Маріїнський парк. До Жовтневої революції маєток належав царській родині. Він дуже постраждав у роки Другої світової війни і після реконструкції Альошиним став місцем для урочистих прийомів. Сучасна назва присвячена дружині імператора Олександра ІІ Марії Олександрівні, з чиєї ініціативи був закладений одноіменний парк.

Монумент, встановлений у 1981 році на території Національного музею історії України у Другій світовій війні, є другим за висотою в Європі і найвищим в Україні. Його висота разом з п’єдесталом складає 102 метри, хоча за першим проектом мала бути 108 м. Статуя являє собою фігуру жінки з щитом і мечем на 40-метровому п'єдесталі. На скульптурі обладнано 2 оглядових майданчика: 1 на висоті 36 метрів, а іншій на висоті 92 м.

На момент зведення у 1899–1902 роках це була найвища житлова споруда в Києві. Прибутковий будинок Сироткіна, створений архітектурною фірмою Шимана та Гілевича в стилі неоренесансу з елементами раннього модерну, є однією з найкрасивіших споруд історичного центру Києва.

Увесь період свого існування він притягував до себе увагу. Хід будівництва висвітлювався в газетах. Архітектора критикували через порушення законодавства, а про кондитерську «Маркіза», розкішні квартири та мебльовані кімнати «Палермо», що в ньому знаходилися, писали в довідниках. За радянських часів тут відкрилися знаменитий ресторан «Лейпциг» із німецькою кухнею та перший у Києві коктейль-бар.

Наприкінці XX століття в будинку Сироткіна провели реконструкцію фасадів і згодом планували обладнати тут готель. Але вже декілька років усі процеси з відновлення заморожені.

На момент зведення у 1899–1902 роках це була найвища житлова споруда в Києві. Прибутковий будинок Сироткіна, створений архітектурною фірмою Шимана та Гілевича в стилі неоренесансу з елементами раннього модерну, є однією з найкрасивіших споруд історичного центру Києва.

Увесь період свого існування він притягував до себе увагу. Хід будівництва висвітлювався в газетах. Архітектора критикували через порушення законодавства, а про кондитерську «Маркіза», розкішні квартири та мебльовані кімнати «Палермо», що в ньому знаходилися, писали в довідниках. За радянських часів тут відкрилися знаменитий ресторан «Лейпциг» із німецькою кухнею та перший у Києві коктейль-бар.

Наприкінці XX століття в будинку Сироткіна провели реконструкцію фасадів і згодом планували обладнати тут готель. Але вже декілька років усі процеси з відновлення заморожені.

На момент зведення у 1899–1902 роках це була найвища житлова споруда в Києві. Прибутковий будинок Сироткіна, створений архітектурною фірмою Шимана та Гілевича в стилі неоренесансу з елементами раннього модерну, є однією з найкрасивіших споруд історичного центру Києва.

Увесь період свого існування він притягував до себе увагу. Хід будівництва висвітлювався в газетах. Архітектора критикували через порушення законодавства, а про кондитерську «Маркіза», розкішні квартири та мебльовані кімнати «Палермо», що в ньому знаходилися, писали в довідниках. За радянських часів тут відкрилися знаменитий ресторан «Лейпциг» із німецькою кухнею та перший у Києві коктейль-бар.

Наприкінці XX століття в будинку Сироткіна провели реконструкцію фасадів і згодом планували обладнати тут готель. Але вже декілька років усі процеси з відновлення заморожені.

Невеличкий сквер площею лише в пів гектари був закладений у другій половині XIX століття навколо однойменної пам’ятки. Наприкінці століття його прикрасили чавунним фонтаном, який відливали на відомому заводі Термена за паризьким зразком. У післявоєнний час тут кілька років збиралися столичні шахісти, а з відкриттям кафе часто відпочивають місцеві й туристи.

Попри невелику площу, у сквері можна побачити чимало пам’ятників, найвідоміші з яких — скульптура Ярослава Мудрого, що тримає макет Софійського собору, та бронзовий кіт Пантелеймон. Якщо потримати його за хвіст, можна загадати бажання. Є тут і ще один кіт — дерев’яний та з одноразових виделок авторства сучасного скульптора Костянтина Скриту́цького.

У 1972 році Золотоворітський сквер був визнаний пам’яткою природи місцевого значення.

Свою сучасну назву одна з найголовніших транспортних артерій Подолу — вулиця Межигірська — отримала в 1869 році. Її пов’язують із козацьким подвір’ям, що існувало в цій місцевості й належало Межигірському монастирю.

Вулиця бере початок із головної площі Подолу, тому її історія багато в чому пов’язана з контрактовими ярмарками. Будинок № 1 на ній — це знаменитий Контрактовий дім.

Межигірська виразно ділиться на дві частини. Перша — власне, подільська поблизу Контрактової площі, там жили заможні міщани. Друга — за Валами, там жили робітники, так званий пролетаріат. Це сильно позначилося на архітектурі будівель вулиці.

Музей було створено в 1999 році у відновленому приміщенні кінця XVIII століття по вулиці Князів Острозьких на Печерську. Його експозиція присвячена історії та спадщині наших земляків, які проживали за межами України, починаючи з перших українських переселенців кінця ХІХ століття. Музей має тимчасові тематичні проєкти та постійну виставку, оновлену у 2021 році. Сьогодні фонд налічує біля 10 тисяч предметів. Значну частину матеріалів було надіслано архівними інституціями і приватними колекціонерами з Канади, США та Австралії. Тут можна дізнатися про:

закордонні спільноти, які боролися за відновлення української державності — Українське Національне об’єднання в Канаді, Світовий конґрес українців, Пласт та ін.;
видатних особистостей, наприклад, Павла й Данила Скоропадських, Миколу Плав’юка, Маркіяна Паславського тощо;
митців і вчених: Давида Бурлюка, династію Кричевських, Сержа Лифаря, Олександра Кошиця та ін.
Також у музеї на постійній основі діє єдиний в Україні масштабний історико-меморіальний виставковий проєкт «Наш Сікорський», де представлені копії його першої й наступних моделей гелікоптерів та літаків, зокрема БІС-2. На ньому Ігор Іванович уперше піднявся в київське небо.

Музей однієї вулиці розташований на Андріївському узвозі і присвячений історії цієї вулиці. Музей був відкритий у 1991 році. У двох залах постійної експозиції музею зібрані сотні справжніх предметів старовини — книги, картини, предмети меблів та одяг, фотографії й документи, які розповідають про історичні події, пов’язані з Андріївським узвозом, його відомими мешканцями: письменником Г. Тютю́нником, художниками Г. Дя́дченком, І. Макуше́нком та Ф. Краси́цьким, скульпторами Ф. Балаве́нським та І. Кавалері́дзе. Декілька музейних вітрин розповідають про Андріївську церкву, Замок Річарда Левове Серце та інші будівлі Андріївського узвозу.

Алея художників у Києві з'єднує Андріївський узвіз і Володимирську гірку, проходячи від верхньої станції фунікулера уздовж пагорба, на якому побудована Андріївська церква. Це місце вже встигли назвати «київським Монмартром» (пагорб і найвища точка Парижу. Наприкінці XIX століття тут жили і творили Ренуар, Ван Гог, Аполлінер, а трохи пізніше - Пікассо, Модільяні та інші. Тут проходили зустрічі творчих особистостей паризької богеми). З 1984 року святкування дня Києва тісно пов'язано з Андріївським узвозом, на якому був проведений вернісаж - виставка і продаж картин. З того часу це місце стало центром свята і творчим центром міста - місцем зустрічі та спілкування художників, поетів і взагалі творчої інтелігенції. Тут усі художники з Києва та всієї України можуть презентувати й продавати свої картини на місцях, що обладнані навісами, вертикальними гратами для кріплення картин і невеликими сидіннями. Металеві ящики, стилізовані під лави, призначені для зберігання товару. Оновлену алею художників урочисто відкрили 1 червня 2019 року. Активна її реконструкція тривала з початку року. За цей час замінили освітлення, обладнали дерев'яне мощення, камери спостереження та зону wi-fi, зробили перильні огорожі з підсвічуванням, такі ж як на сходах, що ведуть з Пейзажної алеї, упорядкували територію.