Technical work is underway on the site
Technical work is underway on the site
Церква Миколи Притиска
Церква Миколи Притиска
Share the route
Церква Миколи Притиска

На тихих вуличках старого Подолу, серед вузьких провулків і давніх кам’яниць, височіє особлива святиня — Церква Миколи Притиска. Її історія — це поєднання давніх легенд, драматичних подій і неперервної любові киян до цього храму.

Перші згадки про дерев’яний храм на честь святителя Миколая на цьому місці відносяться ще до XVI століття. А ось із появою кам’яної церкви все не так однозначно. Одні дослідники переконані, що мурований храм збудували у 1631 році на кошти заможного киянина Петра Залізного Гроша. Інші наполягають, що це сталося значно пізніше — у 1695 році.

Прихильники ранньої дати посилаються на документи 1647 року, де серед підписів під актом обрання митрополита Сильвестра Косіва згадується єпископ Притисько-Микільської церкви Олександр Тустанівський. Та цей документ не уточнює, яким був храм — дерев’яним чи кам’яним. Є й інші джерела: опис Києва французьким інженером Гійомом де Бопланом, але й він не залишив нам точної відповіді.

Основним доказом дати спорудження сучасної кам’яної церкви вважається “Географічний опис Києва”, складений поручиком київського гарнізону Василем Новгородцевим. Там прямо сказано: мурований храм звели на кошти киянина Петра Залізного Гроша. В той же час, більшість істориків сьогодні сходяться на тому, що будівництво відбулося в період між 1695 і 1707 роками.

Це підтверджують і архівні документи, і дослідження фахівців «Укрпроектреставрації», які на початку 1980-х років обстежували храм. Вони виявили, що цегляне мурування центрального й бічних вівтарів виконане одночасно, а матеріали та техніка кладки збігаються з іншими київськими спорудами кінця XVII — початку XVIII століття.

Спочатку кам’яна церква мала два яруси і одну баню. Її планування утворювало форму латинського хреста зі зрізаними кутами. З обох боків апсидної частини розташовувалися одноярусні вівтарі: північний — на честь Покрови, південний — на честь святих Козьми і Даміана.

Та спокій тривав недовго. У 1718 році вогонь охопив увесь Поділ. Пожежа завдала церкві значних ушкоджень. Довгі роки храм стояв без капітального ремонту, аж доки у 1752 році не знайшлися кошти на відновлення. Тоді громада уклала угоду з майстром Степаном Стобенським, і святиню відбудували.

У 1789 році з західного боку храму звели двоповерхову дзвіницю з теплою Стрітенською церквою.

Та справжнє випробування чекало на святиню у 1811 році. Пожежа, яка знищила весь Поділ, не оминула й Микільсько-Притиську церкву. Довгі роки вона стояла пошкодженою. Лише у 1819 році відомий київський архітектор Андрій Меленський створив проєкт реставрації. Стіни відновили за рік, а внутрішні роботи тривали до 1834-го. У 1830-х роках розширили й теплу Стрітенську церкву.

У другій половині XIX століття храм зазнав кількох перебудов. У 1868 році з південного боку звели невелику цегляну каплицю. На початку 1880-х за проєктом єпархіального архітектора Володимира Ніколаєва провели реконструкцію основного приміщення — його утеплили, а дзвіниця отримала новий, верхній ярус.

У радянську добу храм зазнав непростих часів. З 1934 по 1935 рік Микільсько-Притиська церква навіть стала митрополичою кафедрою Української автокефальної православної церкви. Тут служив митрополит Іван Павловський — відомий релігійний і громадський діяч. Та вже у 1935 році храм закрили, а в 1936-му митрополита заарештували в Бєлгородській області та згодом розстріляли.

Після Другої світової війни храм залишався в аварійному стані. Лише в 1956–1957 роках провели протиаварійні роботи, які врятували будівлю від руйнування.

У 1982 році розпочалися масштабні реставраційні роботи, але в 1983-му сталася трагедія — обвалився південно-західний пілон разом із частиною стіни та банею. Попри це, храм відновили, і наприкінці 1980-х років він знову постав у своєму первісному вигляді.

У 1990 році церкву передали громаді Православної церкви Київського патріархату. А після отримання Томосу про автокефалію у січні 2019 року храм перейшов під юрисдикцію Православної церкви України.

Сьогодні церква Миколи Притиска — це не просто пам’ятка архітектури національного значення. Це жива історія, що поєднує у собі духовність, традиції та велич Києва, нагадуючи про витривалість і силу, з якою місто зберігало свої святині крізь століття.

 

Reviews

Leave a review
It's empty for now
The content you add will appear here